Більшівцівська громада
Галицький район, Івано-Франківська область

Історія села Кінашів

Перша згадка про Кінашів знаходиться в архівних матеріалах під назвою «Akta grodskie I zimskie» (1440). Отже, 30 червня 1440 року Іван Гербутовський подав на суд на Андрія Кунашовського за те, що Кунашовський перетримує його втікача Миколу. Кунашовський відповів, що він Микола, не є підсудок, бо мешкає в середньому дворі, але хай коморники розсудять. Гнат Стібор з Васючина, Петро Прокота зі Свистільник і Пилип Лукчик з Настащина були в цій справі коморниками – суддями. Панове коморники полагодили спір мирним способом.

В іншому записі згадується, як шляхтич Кондрат зі своїм сином Іваном продали рогатинському купцеві Андрієві Несечовичеві усі рибні влови.

Було три справи : Горішнє Жилиборське, Кінашівське (в Камінці під Лисою) і Долішнє – передсело Кінашівське. Кондрат зі сином погодилися спустити воду в стависьках для виловлення риби.

Таких записів є багато на різні теми. У підніжжях горбів «Корчунок» та «Лиса» на лівому березі Уїздського потока розкинулося село Кінашів.

На північному схилі горба Корчунок у сиву давнину шуміли буйні ліси з глибокими ярами, в яких водилось багато дичини: дикі кози, кабани та хижого звіра : куни, лисиці, тхорі, борсуки. На правому боці ріки Нараївка та її притоки Уїздського потоку простягались рівнини звані «Дичком» та перед селом росли буйні трави та комиші, в яких водились дикі качки, гуси, лиски, деркачі, куропатви та інші дикі птахи. Уся ця багата фауна привертала увагу мисливців, які охотились за диким пухнастим звірком , кунами і лисицями. Цінне хутро здавали своїм феодалам, а ті шили теплі шуби, головні убори. Так виникло слово «Кунишили», з якого походить назва Кунашов.

У підніжжі горба «Корчунок» на західному схилі був розташований фільварок. Окремо красувалась будівля, звана палацом, а на відстані 200 метрів знаходились господарські споруди: стайні, стодоли. Кругом виникали маленькі халупи, в яких жила челядь, яка працювала в панських маєтках. Для обслуги збудовані хатки. За переказами старожилів село брало свій початок від двору званий «Малий кут» і поширювалось у північному і західному напрямках. Зараз ця вулиця називається Січових Стрільців. В минулому грунтова дорога з’єднувала з Більшівцями та Галичем на півдні, а на півночі з селами Жалибори і Сарники, Свистільники, Скоморохи.

На півдні від села, на відстані 15 км розташоване місто Галич, в минулому – столиця Галицького князівства, центр і Крилос.

В 18 столітті в Кінашеві була побудована невелика дерев’яна церква феодалом Кунашовським. Знаходилась вона на горбі, де проживав Матейко П.М. (Щур), а в даний час проживає Савчук М.М. Старожили розказують, коли приїжджав до церкви пан із своєю сім’єю, всі люди низько кланялися. Для сім’ї феодала було виділене приміщення у вигляді прибудови біля пристолу, простому люду заходити туди заборонено. В церквах богослужіння відбувалось на старослов’янській мові, навіть проповіді виголошувались польською мовою. Всі богослужителі (ксьондзи) вдома розмовляли тільки польською мовою (бо були польського походження або сполячені). Українська мова називалась мовою холопською. Нею гордили.

Неймовірне страждання і непосильні роботи, а часто і покарання за будь – яку провину змушували селян ризикуючи своїм життям, втікати від своїх правителів. Коли спіймали втікача, його батожили, що іноді закінчувалось смертю. Наприклад : фамілії Перегінців – це втікачі з Перегінська, Якубовські, Матейки, завезені феодалами з Польщі. Ожгевичі пришельці з Балкану. До сьогоднішнього дня Якубовських по вуличному називають кухарі (панський кухар). Для жителів обслуги фільварку за його межами пан будував «хатки», в яких проживали форналі, які були на повному утриманні пана (не мали землі). Такі «хатки» були у маєтках Кунашевського, знаходились під двором, де тепер «Малий кут». Крім головного фільварку, про який розказують багато старших людей і до сьогодні, стояв пишний палац, 18-19 ст., великі стайні із ставками вни’зу біля дороги, що веде на прилісок «Корчунок».

В 15 – 16 ст. був другий панський двір, де тепер колгоспна контора і вище. Над річкою, де тепер колгоспний ставок, був панський млин із шіпчиною, де знаходилось млинське знаряддя і зерно, яке збирали за мливо і називали «мірчуком». Від одного центнера розмеленого зерна брали «гарнець» -6 – 8 кг.

На протязі довгих віків село жило, розвивалось, поширювалось. Виникли нові відгалуження «Груші», «Кут», «Загороди». Загороди почались забудовувати при кінці 19 століття. Все населення від малого до великого працювало на панщині.

Працездатними вважали дітей від 12 – 14 років і старших. Панщина в селі становила 4 – 5 днів на тиждень від господарства. До 1850 року в селі не було школи, все населення було неграмотним.

В 1772 році Річ Посполита перестала існувати, відбувся третій поділ Польської держави. Перестало існувати Галицьке староцтво, яке ще в 1765 р. було перенесено до міста Станіслава, яке на той час почало стрімко розвиватися. Село Кінашів було приділено до Рогатинського староцтва, під опікою якого перебувало до останніх днів панської Польщі, точніше до 1939 року.

В 1880 році Галич відвідав цісар Австрії Франц Йосиф (Габзбург). Він визнає, що народ Галичини справді бідний. Але після таких відвідин мало що змінилось. Під тиском народних мас Австрійський уряд був змушений піти до деяких полегшень. Так в 1848 р. була знесена панщина. Народ радів на ознаменування цієї події люди ставили в різних місцях пам’ятники в вигляді хрестів, каплиць, інших статуй. Такі пам’ятники у вигляді кам’яного хреста на розі вулиць Центральна і «Малий Кут», на полі до сьогодні звані «Хрести» на роз’їзді доріг «Груші» і Центральна (біля автобусної) (біля Мотрохи). Споруджували у різні часи і феодали свої пам’ятники, які символізували покору, страх і повинність.

До сьогоднішнього дня зберігся пам’ятник якомусь святому Онуфрію, що знаходиться в огорожі Якубовського Петра Степановича. Старожил Григорій переказував, що цей пам’ятник встановлений на знак перебудови дерев’яної церкви в с. Кінашів, про яку згадується вище.

Страшного лиха селянам завдавала епідемія із тих, що поширювались серед населення внаслідок різних воєнних дій, головно турецько – татарських нападів 1498-1676 р. Тільки і 1907 р. в Кінашеві на шкарлятину померло 83 дітей. Епідемія холери в кінці 18 ст. забрало близько 200 чоловік.

Майже 6 століть населення села страждало, несучи непосильну працю на панів. Молодь як завжди шукала дозвілля, розваг, прагнула духовного оновлення, але його не було, бо і не було і читалень, ні клубів, ні будинків культури. Місцем, де інколи проводились деякі заходи дозвілля, було(музика) в корчмі, які часто закінчувались п’янством і бійкою. Про освіту і духовне задоволення та національну культуру народу ніхто не дбав. Довгий час до Першої світової війни війтував в селі найбагатший з селян Павло Бандура, він був неграмотним. Секретарські справи села вів Атаманюк Дмитро. Основною роботою адміністрації села було збирати податки з громадян, інші повинності: подушне, другове. Господарства, в яких були коні, відробляли кіньми, а ті господарства, в яких не було коней, робочою силою.

В 17 і 18 в селі, крім фільварку, існували дві корчми, які відіграли дуже сумну роль у розвитку села. Корчма була розсадником усяких чвар, доносів на селян. Корчмар був правим ухом для феодала. Все що діялось в селі, про що говорили селяни, він узнавав через корчмаря. Корчма була не тільки центром шпигунства в селі, але і розсадником п’ятства, визиску і поневолення. Корчма була власністю пана, а корчмар був орендатором. Одна із корчм знаходилась на горбі, де сучасний сільмаг, а друга була на присілку «Дичок» на роздоріжжі Кінашів- Нараївка. Там знаходився і млин. До сьогоднішніх днів це місце називають Млинівкою. Корчми були розташовані в найбільш доступних місцях, вони мали і заїжджі двори, за ночівлю збирали побори. Прізвище останнього корчмаря у Кінашеві – Берштейн. Він мав велику муровану корчму, млин і правоводне. Йому належали декілька гектарів найкращої землі, де в минулому вона знаходилась під ставками. Таки називали на ставах. Там, де сьогодні стоїть дім культури, жив в останні роки шинкар на прізвище Дудьо.

Після знесення панщини через два роки почала працювати церковна парафіяльна школа, в якій дітей грамотно навчав церковний дяк Марущак. Навчання було примітивним, тому що не існувало ніяких програм, за якими вже працювали школи, що були на церковному утриманні. Тільки на домагання селян Кінашева в 1846 р. школу було взято на церковне утримання і її першим директором був Дудинський Захарій. Школа була одноклясова.

В Кінашеві товариство «Просвіта» було засноване в 1898 р. на базі читальні ім.. Качковського з русофільським напрямком. На початку до «Просвіти» вписалось 19 свідомих громадян, був вибраний виділ,який керував діяльністю товариства.

Першим головою «Просвіти» був обраний Лесак Гринь Ан. При читальні було засновано крамницю під назвою «Селянська спілка» « прибуток», який мала спілка від торгівлі, йшов на закупку книжок на будівлю народного дому. Просвітницький рух почав набирати темпу, населення почало масово горнутись до читальні. Читаючи книжки на історичні теми, селяни пробуджували в собі національну гордість. Так кристалізувалась еліта нації, тобто її провід.

Читальня проіснувала з 1898 по 1914 рік, тобто до початку Першої світової війни. Під час війни між Росією і Австрією, просвітницька діяльність була припинена, бо деякі її голови і члени були мобілізовані до армії, а інших евакуювали до армії.

З 1915 р. лінія фронту проходила на схід від Кінашева від 1,5 до 2 км по річці Нараївка. Село зазнало великого руйнування, більшість будинків були спалені, значна частина розібрані на дикунки, які були вириті в лісі «корчунок» і «гайки».

Патріотична хвиля «Просвіти» набула масового розмаху. Було засновано спортивне товариство «Січ», до якого ринула вся молодь, в основному юнаки, які навчались різних вправ, це був грунт, на якому виховувались майбутні січові стрільці, понад 70 чоловік, а також грунт для вступу до гімназії в Коломиї, Рогатині. Всіх студентів було понад 12 чоловік. Всі студенти пізніше стали ядром руху січових стрільців в 1914 році. Найбільшим агітатором для вступу до січових стрільців був Перегінець Іван Димецький, який був ординарцем сот. Косака.

В 1880 році громадяни вирішили побудувати нову церкву під керівництвом тодішнього пароха села о. Лева Авциківського. Був обраний комітет: Луців Андрій, Бандура Роман, Матейко Михайло. За ініціативою художників, які вели малярські роботи церкви 1885-1886 р. За ініціативою Панкевича та Іванського було засновано читальню ім. Михайла Качковського, до якої надходили газети і дрібні книжечки видавництва ім.. Качковського. До читальні записалося більше 20 членів. Головою читальні був обраний парох Лев Авциковський, похований на місцевому цвинтарі. Крім читальні було засновано торгівельну точку під назвою «Селянська спілка».
Церква побудована в 1882 році. Було зроблено напис на задній стіні «Сей Храм Вознесіння Христового» збудовано громадянами села Кінашів у 1882 році. На жаль, при ремонті церкви цей запис було замальовано. Церква будувалась на добровільні пожертвуванні громадян села. Священниками були в кінашівській парафії: отець Авциновський, Лопушанський, Шеремета, Косановський, Коник. Останній був заарештований працівниками КДБ, катований у більшовицьких катівнях, але за відсутністю доказів про політичну діяльність на клопотання віруючих громадян випущений на волю. Церква перебула 1914-1920 і 1939 -1944 рр. Була подряпана кулями дрібного калібру, але це були незначні пошкодження. Особливо постраждала верхня баня, що нечасто можна було побачити і тому в деяких місцях помало затікала. Це зробило свою справу. Замки плениць поперхли і церква ставала аварійною. Так виникла термінова потреба частково розбирати. Запросивши двох майстрів з гір, які дали заключення по відношенню до ремонту церкви, і вона була відремонтована.
Для потреб читальні та інших товариств збудовано в 1932 році Народний дім. Як на той час, була це велика будівля з просторою театральною залою. В той час головою читальні був Іван Бандура. На посвячення і відкриття Народного дому прибув з Рогатина посол Степан Кузик. У своєму слові з нагоди цього свята він назвав цей дім «кузнею просвіти». І це була справжня кузня просвіти. Тут містилася бібліотека (понад 500 томів книжок), приходили всі видання зі Львова. Знайшли приміщення такі товариства «Рідна школа», «Сільський господар», «Відродження» та інші. Відбувалися театральні вистави. Цей дім був центром культурної діяльності Кінашева. При читальні існували хоровий та театральні гуртки. Довголітнім керівником хорового гуртка був Бекіш Василь. На протязі 1929-1939 років поставлено понад 30 вистав «Невольник», «Назар Стодоля», «Наталка-Полтавка» та інші. В 1864 році була організована однокласна школа з українською мовою навчання державного утримання.У 1905 році в школі навчалося 180 дітей. Вчителів було двоє. Це .Скрентович та С.Мозолівська.

У 1911 році кількість дітей однозначно збільшилась. Учнівський колектив становив 230 дітей. Окружна Шкільна Рада своїм рішенням двокласову школу збільшила , вчительський колектив, який складався з трьох вчителів.
У 1914 – 1915 рр. в зв’язку з вибухом Першої Світової війни навчання не проводилось. В 1917 році школа була знищена, вціліли тільки стіни. При допомозі місцевого населення школу вдалося відремонтувати.
Навчання довго нетривало, бо 1 листопада 1918 р. розпалась Австрія. Була проголошена ЗУНР. В селі була нова вчителька Боєчко Іванна.
У 1919 – 20 роках навчання проводилось нерегулярно через епідемію. Школу відвідувало 142 учні. У 1924 році навчальний рік розпочався 1 вересня. У школі було 6 відділів, де навчалось 216 дітей.
Вчительський колектив складався з трьох чоловік. В 1925 році в школі був організований аматорський гурток. В цьому році при активній допомозі вчителів сільська управа приступила проектувати і будувати нову школу. В 1925 році було вирішено побудувати з 4-х класних кімнат в школу. Школа була збудована у 1926 році, 1 квітня почалось у ній навчання. З 1 вересня 1926 на підставі рішення шкільного куратора освіти у Львові, в школі впроваджено двомовну систему навчання на українській та польській мовах.
Рішенням окружного шкільного куратора з 15.03.1927 р. Кінашівську одно класову школу перейменовано в чотирьох класову.
У 1934 р. в зв’язку з реформою школи змінились програми. Перед колективом вчителів поставлено завдання всестороннього розвитку індивідуму. В 1936 -36 рр. реорганізувався останній період попередньої шкільної програми в 4 і 7 кл. від навчання були звільнені всі діти 1922 -1923 рр. народження. При школі існувала шкільна учительська бібліотека і учнівська бібліотека.1939 рік був важкий в зв’язку з міжнародною обстановкою і політичними змінами. В цьому році в селі створено семирічку, до якої входили учні 5-7 класів Жалибір і Курова.
Директором було призначено Бекіша В.Я. До складу вчительського колективу входило 8 чоловік: вони навчали 241 учня.
Під час Першої Світової війни багато кінашівців вступило в ряди УСС, пізніше до УГА . В часи Другої світової війни в Кінашеві діяло підпілля. Про це згадано в літописах УПА, це говориться про славетний Чорний ліс.
В 1940 р. було створено колгосп. Першим головою колгоспу був Онисько Степан. Нараховувалось 40 членів. Після війни в 1949 році було утворено колгосп «17 вересня». Головою був Онисько Степан, заступником Багира Олекса. У 1974 році було збудовано в центрі села за кошти колгоспу пам’ятник односельчанам, які загинули в 1941-45 рр., а в 1975 році на кошти колгоспу ім. XXI КПРС було збудовано прекрасний Будинок культури на 400 місць.

В листопаді 1988 в селі було засновано товариство української мови. До товариства вписались 43 члени. Товариство почали своє життя при Будинку культури, головою якого обрали Рикуна Федора Микитовича, якого підтримали Романів Ілля Прокопович та інші. Товариство організовувало вертеп, шопку до Різдвяних свят. За колядування зібрали 2512 карбованців. Ці гроші були використані на спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченка, який був відкритий 12 листопада 1989 року

У серпні 1990 р. на сході громади було вирішено спорудити нову муровану церкву, бо старий храм зведений ще в 1886 році, став аварійним. Будівельними роботами керував голова церковного комітету Степан Фреїк. В листопаді 1995 року церкву накрили. Вона будувалася на пожертвування парафіян села Кінашів та інших навколишніх сіл і односельчан, які проживають за межами села, області України.
У 1997 році кінашівчани вперше урочисто відзначили ювілей рідного села з часу першої першої згадки про нього.
У квітні 2002 року на Великдень урочисто було відкрито церкву20 січня 2004 було відкрито нову Кінашівську ЗОШ I-III ступенів. І в цьому ж році було газифіковано село. 
Зараз у Кінашеві працюють п’ять магазинів, ФАП, сільська рада, середня школа, Будинок культури, бібліотека, фермерські господарства , ПП «Агровіта».